Тож і почнемо нашу екскурсію з відділу «Школа – незгасна зоря».

Першу школу в нашому селі збудували в 1907 році на кошти земства. Нажаль вона не збереглася. Наприкінці 1920 року відбулась реконструкція. Класи містились у трьох будівлях, розташованих в центрі села. Школа давала семирічну освіту. А з 1940 року – восьмирічну. Експозиції вміщують фотоматеріали про учнівські та педагогічні колективи починаючи з 1954 року. У 1960-80 роках діяла піонерська організація імені С.С.Шматка. На фотографіях  штаб ради дружини, засідання ради дружини .

Далі ми бачимо відкриття нової школи. 1 вересня 1979 рік за участі громадськості села, будівельників, вчителів, учнів, символічним ключем відкрили довгоочікувану новобудову. На вітражах розміщені цікаві матеріали: підручники, шкільне приладдя, рубрики шкільних газет, альбоми наших випускників.

Візитною карткою музею є інтер’єр сільської оселі 20 століття. Незамкнена повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?»  і без»увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немов би створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені  і квітів.

Нашу оселю ми по крупинках відтворювали із старожилами, враховуючи деякі особливості інтер’єру місцевої хати. Зокрема: піч займала внутрішній кут хати, а по діагоналі від печі повинна бути покуть( ікона прикрашена вишитим рушником). Під божником стояв стіл, за яким збиралась вся сім'я, як у будні так і в свята. Біля столу попід тильною стіною стояла довга дерев’яна  лава, покрита домотканим рушником.  Зліва від столу – скриня, в якій зберігали одяг та прикраси, а також придане, якщо в хаті підростала дівчина. Між піччю і причілковою стіною – дерев’яний настил – піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина. На жерці цінні експонати – вишиті рушники, які дарували музею наші бабусі-трудівниці. Прикрашали оселю ікони, картини, а також різьблений мисник, де зберігався увесь посуд: горщики, глечики, миски, макітри. А зверху підвішені на полиці пучечками цілющі трави від хвороб та лихого ока. Зібрані знаряддя праці та предмети побуту: ступа, серп, ціп, ковші, прядки, рубель, деталі ткацького верстату.

Та не завжди панували в нашій хаті    радість та щастя, навідувались сюди горе та сльози. Вогняним смерчем пронеслась Велика Вітчизняна війна нашим селом. Спопеляючою блискавицею пронизала серця і душі, опалила кожну сім’ю та оселю, кожне життя. Її гірка правда не полишає нас. Саме тому війна й досі не закінчилась, відлуння її продовжує жити в наступному нашому відділі.

На фронт із села було мобілізовано 500 чоловік. Додому не повернулося 239. Пам'ять про них зберігає стенд «Вічно живі».  У перші дні окупації фашисти стратили 13 комуністів « І матір юную убито і батько на гіллі висить.»

349 воїнів-односельців  відзначилися в боях на різних фронтах. За це вони були нагороджені орденами та медалями. Деяких з них ми бачимо на стенді «Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів». Ті ветерани та учасники бойових дій, які пережили воєнне лихоліття повернулися додому, займались відбудовою та розвитком села бачимо на стенді «Вдивляймося в очі батьків і дідів, вдивляймося в їхні обличчя». В музеї створено книгу пам’яті.

У нескінченному ланцюгу трагічних випробувань, що принесла війна та ворожа окупація було ще  примусове вивезення молоді на каторгу до Німеччини. За різними даними від 194 до 250 юних сердець поневірялось на чужині аж до визволення. Велика робота пророблена громадою села та учнями над поновленням списків остарбайтерів. І ми з гордістю можемо сказати,що 127 імен уже відомі. Ви бачите деякі з них на фотографіях. Ми продовжуємо роботу в цьому напрямку. Наш святий обов’язок – віднайти і зберегти в пам’яті всіх жертв війни.

На вітринах ми бачимо військову форму, документи, зброю часів ВВ війни.

Люди творять історію своїми руками. Це одвічна істина, бо людські руки здатні робити все, і руйнувати і творити. В усі часи людьми творились неперевершені шедеври, які дістались нам у спадок. Так наші предки залишили нам творіння рук своїх. Тому на завершення нашої екскурсії я хочу запросити вас у нашу картинну галерею, де голка сперечається з пензлем. З однієї сторони ми бачимо картини місцевого художника-аматора 60-70 років Недільна Івана Гнатовича. Малював він на полотні на замовлення односельчан: одним – на День Народження, іншим – на вхідчини, третім – подяку за те, що впустили пожити, так як свого постійного житла він не мав.

А з іншої сторони – вишиті картини місцевих майстринь. Контрастними барвами лягають на полотні червоні та чорні нитки, немов людська доля з її складним переплетеним життям. А ще бачимо чарівні квіти , природу рідного краю. Здається вони виконані на одному диханні, без мук і сумнівів. Але чого коштує ця легкість, знає лише майстер.